Гримайлівська громада
Гусятинський район, Тернопільська область

Історична довідка

Гримайлів, селище міського типу в Гусятинському районі Тернопільської області, центр Гримайлівської об'єднаної громади, якій підпорядковані селище Гримайлів, села Білинівка, Буцики, Лежанівка та Оленівка. Населення станом на 1 січня 2017 року 2905 осіб.

Історичних джерел про Гримайлів дуже мало, а те, що збереглося, походить вже з пізніших часів.

Старожили довгий час передавали повір'я, пов'язуючи назву Гримайлів з гриманням ткацьких станків та звуків кувалд у кузнях.

Старовинне містечко Гримайлів розташоване на південний схід від території природного заповідника „Медобори” в долині річки Гнилої. Найдавніша згадка про містечко датується 1590 роком. Гримайлів був розташований на татарськім” шляху, по якому на Україну неодноразово вторгалися кочові племена. Для оборони від нападників були побудовані укріплення, одне з яких відоме в Гримайлові з XVI ст. Це був замок, оточений мурами. Його засновником вважається Мацей Лудзіцький. Пізніші власники заклали біля нього парк. Володіли замком Сінявські, Любомирські, Ржевуцькі, Нікорович, від якого набули його графи Пінінські - останні власники Гримайлова. Замок мав вигляд великого квадрату з чотирма баштами по кутах. Південно - східна башта використовувалася як каплиця. Замок нищився декілька разів, особливо під час походу Богдана Хмельницького (1651 р.) та турків (1675 р ).

В 1840 році Антим Нікорович перебудував зруйнований замок на палац. Під час перебудови було залишене одне північне крило замку і дві башти по боках. До східної башти була добудована годинникова вежа. З фронтової сторони, направленої на південь, добудовано ганок. В верхній частині він був розчленований пілястрами і великими арками, в яких прорізані вікна. На середньому полі фронтону знаходився герб власників Гримайлова. Нижню частину ганку утворювало п’ять півкругло зімкнутих арок. Стіни палацу вкривала гладка штукатурка, а всі сторони вінчав карниз. Вікна першого і другого поверху мали профільоване обрамлення. Башти були гладко штукатурені. Неоготичності додавали триярусні вікна годинникової вежі, з стрілчастим завершенням, а також фриз, який обрамляв вежу. Палац накривав чотириспадовий дах, покритий черепицею. Годинникова вежа мала куполовидний дах покритий бляхою, яку увінчувала куля зі шпицею, на яку під час проживання в будинку господарів, вивішувався їх родовий прапор. Внутрішнє оформлення було скромним. Стіни були гладкими, підлога покрита узорчастим паркетом з однорідного дерева (Крип’якевич І., Олійник Г. 1931, Aflanazy R. 1995).

Палац  простояв без змін до другої світової війни. В 1944 році під час відходу німців бомба пошкодила західну частину ганку. По війні будинок був зруйнований, зараз залишилися лише руїни, які потребують консервації .

Парк зберігся краще. Після війни його переробили на громадський парк відпочинку. Сьогодні він є пам’яткою садово-паркового мистецтва. Простягається він з півночі на південь, займає площу 14 га. Ландшафт парку відносно спокійний, основна частина його розміщується на плоскому плато, лише північно - західна спадає до струмка. Планування парку вільне, тільки центральна частина має дещо регулярне радіально-центричне розміщення. Тут було зібрано багато видів дерев та кущів як типових для даного регіону, так і завезених звідусіль. Сьогодні тут ще зростають вікові: каштан кінський, липи, тополя біла, клени та явір гостролистий, ясени, сосни: європейська, звичайна, австрійська та Веймутова, ялини, а також багряник японський та горіх чорний. З кущів переважають калина, бузина чорна, бруслина європейська, обліпиха. 3 західної сторони збереглася частина кам’яної огорожі, зі східної - в’їздна брама. В центральній частині парку у 1952 році споруджено пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку - скульптура поета (повний зріст) на трапецієвидному постаменті.

Недалеко від парку, при самій дорозі, стоїть пам’ятник Адаму Міцкевичу, споруджений в 1898 році громадськістю селища до сторіччя з дня народження польського поета, в підтвердження факту перебування його в Гримайлові і висадження ним кутового дерева у існуючій ясеневій алеї. Це - композиція з медобірського каменю - вапняку у вигляді окремої скелі з барельєфом поета з лівого боку. Праворуч внизу меморіальна дошка з написом на польській мові “Дерево Адама Міцкевича”.

До архітектурних пам’яток в Гримайлові належить церква Покрови Пресвятої Богородиці. Її будівництво профінансувала Ізабелла Любомирська на місці згорілої дерев’яної церкви в 1806 році (Крип’якевич І., Олійник Г. 1931, Aftanazy R. 1995). Споруда зазнала пізніших перебудов. В плані храм однонефний з хрестовими цегляними зводами. Стіни приміщення збудовані з природного каменя і цегли Головний фасад має елементи бароко - лукові фронтони, півкруглі карнизи, пілястри. Дах, в основному, двосхилий, над вівтарем - трисхилий, покритий оцинкованою бляхою, вінчається бароковим куполом з кованим хрестом.

 

Сучасна назва населеного пункту — селище Гримайлів. До 1945 року офіційна його назва Грималів, за часів польського панування — Гжималув.

Селище Гримайлів — компактний населений пункт, у центрі якого розташована селищна рада, лікарня, 3 школи, торгові підприємства, автобусна станція, ковбасний цех, адміністрація заповідника «Медобори».

Село Білинівка – частина Гримайлівської громади, назва села походить, імовірно, від господарської діяльності місцевих жителів — «вибілювати полотно», що здійснювали на берегах ставків.

Перша письмова згадка про Білинівку походить з 1415 року.

У 2003 році в селі проживала 61 особа. У 2014 — 36 осіб.

На території села споруджена капличка Пресвятої Богородиці (1990), Насипана символічна могила УСС (1990).

Бу́цики — село Гусятинського району Тернопільської області.

Назва походить, імовірно, від прізвища Буць, Буц чи великого букового лісу, що ріс на околицях поселення.

Село розташоване на лівому березі річки Гнилої (права притока Збруча, басейн Дністра), за 33 км від районного центру.

Перша письмова згадка про Буцики — 1464 року

На територій села нині діє церква Собору Пресвятої Богородиці. У храмі відбуваються почергові відправи громад УГКЦ та УПЦ КП, насипана символічна могила УСС (1990),

Лежа́нівка — село Гусятинського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гнилка, на сході району, частина Гримайлівської громади.

Перша писемна згадка — 1850.

На території села є церква Пресвятої Богородиці, пам'ятник Тарасові Шевченку, встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини (1884), насипано символічну могилу УСС (1990),діють клуб, бібліотека.

Олені́вка — село Гусятинського району Тернопільської області. Розташоване на заході району. Раніше називалося Елеонорівка. Підпорядковане Гримайлівській об’єднаній територіальній громаді.

Населення — 349 осіб (2001).

Є церква святої Трійці (1997).

Працюють ЗОШ I ступеня, два магазини, клуб.