Дзвіниця церкви св. Анни у с. Волиця

Дерев’яна церква Святої Анни (інша назва: Аннозачатьєвська) разом з дзвіницею була споруджена в ХVІ столітті (за даними реєстру пам’яток), у інших джерелах згадується 1750 рік.

За планом будівля дзвіниці наближена до квадрата, складається з двох ярусів, які підкреслюються двома заломами даху. Стіни дзвіниці каркасні. Стояки та дубові підкоси зв’язуються верхньою та нижньою обв’язкою. Дах чотирисхилий, критий ґонтом. Усі конструкції з’єднані дубовими тиблями. Підлога, викладена з прямокутних плит каменю‑пісковику, характерна для церковного будівництва Тернопільщини.

Первісною формою української дзвіниці була звичайна бантина, покладена на двох стовпах і прикрита невеличким дашком. Пізніше біля церкви почали будувати вже кількаповерхову споруду, що виконувала потрійну функцію: скликала своїми дзвонами людей на Службу Божу; слугувала для зберігання різних речей, які не можна було тримати в церкві (наприклад, зібране для громадських обідів збіжжя, мед із церковної пасіки, образи зі старих іконостасів тощо); слугувала за сторожову вежу. У давніші часи в разі ворожого збройного нападу ця остання функція була дуже важливою, і тому будівничі використовували для дзвіниць готові форми й зразки оборонних веж західного типу.

Дзвони підвішували на перекладинах другого ярусу й за допомогою мотузків дзвонили, стоячи на підлозі першого ярусу. 1930 року дзвіницю відремонтовано, а відкритий нижній ярус – обшальовано, зроблено також і вхідні двері. Покрівлю перекрито залізом.

Під дахом дзвіниці - великий дзвін з написом: "Жертвою емігрантів в Америці з Волиці…( далі призвіща людей чиїм коштом зведено храм), 1926 р." Наступним разом опублікую прізвища цих людей. Зветься дзвін "Володимир Великий".

Двідково: 

Церква св. Анни у с. Волиця є пам’яткою національного значення і відноситься до дерев’яних храмів хатнього типу подільської школи. Проте з дерев’яних архітектурних елементів на сьогодні залишився лише гонтовий дах. Розміри та архітектурні частини храму суттєво не змінилися з часу зведення. Отже, можна припустити що, дерев’яні стіни було обкладено ззовні каменем, а потім, з середини, дерев'яні стіни розібрали.

Цю публікацію створено в межах грантової програми “Згуртованість через культуру”, яка впроваджується Українським культурним фондом та фінансується Швейцарсько-українським проєктом “Згуртованість та регіональний розвиток України”, UCORD, що втілюється за підтримки Швейцарії через Швейцарську агенцію розвитку та співробітництва компанією NIRAS Sweden AB